Сучасність і свідомість держави та її громадян значною мірою визначається відношенням до природи. І це – не тільки побутові звички, але й відсоток територій, що знаходяться під охороною. І фінансування, яке надається державою на охорону природи. В країнах ЄС ця стаття витрат складає до 2% ВВП.

Україна виділяє набагато менше. Витрати на всі проекти з охорони довкілля складають не більше 0,2% від ВВП. Причому основний акцент робиться на охорону та використання ресурсів, утилізацію відходів та ліквідацію забруднень. Власне збереження природно-заповідного фонду та наукові дослідження, які могли б сприяти охороні навколишнього середовища, фінансуються катастрофічно мало.

Природоохоронними програмами займається Міністерство енергетики та захисту довкілля. Власне на  природоохоронні програми, починаючи з утримання природно-заповідних територій і закінчуючи зменшенням викидів парникових газів, витрачається лише 8% видатків Мінекоенерго: на 2020 рік виділено 1,30 млрд. гривень. Найбільшу частину витрат бюджету Міністерства, 71%, займають управління водними ресурсами, енергетичні програми, реструктуризація вугільної галузі.

Природоохоронні програми у міністерстві поділені по кількох напрямках.

1. Програма «Збереження природно-заповідного фонду» орієнтована на підтримання заповідників та інших природоохоронних територій. Також в її межах у 2020 році планується створити ще два природні заповідники площею понад 40 тисяч га. На цю програму виділяється 2,7% від бюджету Міністерства. Сума вкрай недостатня навіть для організації системи охорони з сучасним оснащенням. Не кажучи вже про ведення наукових досліджень із використанням сучасного обладнання та достатньої кількості спеціалістів. Хоча це є, разом з охороною та екологічною просвітою, основним завданням кожного заповідника Основний акцент робиться на збереженні видів, занесених до Червоної книги України. Прикро, що робота заповідних територій буде оцінюється виключно за збереженням таких видів. Адже, хоча це і є важливим показником, проте заповідники виконують більш важливу функцію – зберігають не окремі види, а цілі природні комплекси, які можуть повноцінно функціонувати.
2. Програма «Здійснення заходів щодо реалізації пріоритетів розвитку сфери охорони навколишнього природного середовища» сформульована досить широко і розпливчасто. В її межах можливо використання фінансів на різноманітні проекти, пов’язані не тільки і не стільки з охороною природи, як із можливостями, які забезпечили рекреаційне використання окремих територій. Прикладом подібного використання може бути реконструкція парку Софіївка, або будівництво притулку для утримання безпритульних тварин в Умані.
3. У запускається у 2020 році запускається нова програма – «Здійснення природоохоронних заходів, зокрема з покращення стану довкілля». Проте, вона поки що недоступна для аналізу, і важко сказати, наскільки вона реально сприятиме збереженню природно-заповідного фонду.

Інша програма міністерства – «Ведення лісового і мисливського господарства, охорона і захист лісів у Лісовому фонді» пов’язана переважно власне з розвитком лісового господарства, а не з захистом природи. Як і найбільша за фінансовим видатками програма «Експлуатація державних водогосподарських систем», яка складає 30% видатків Мінекоенерго.

Також невелике фінансування має програма зі зменшення викидів парникових газів. На неї виділяється 0,1% бюджету міністерства.

Тож, як ми бачимо, основні програми Мінекоенерго спрямовані на використання природних ресурсів, в тому числі і рекреаційне. На утримання природно-заповідного фонду залишаються лише крихти. Немає скільки-небудь серйозного фінансування наукових досліджень на природоохоронних територіях, в першу чергу досліджень фундаментальних. Відсутня узгоджена з науковцями стратегія розвитку природоохоронних територій, що могла б забезпечити повноцінне збереження природи. Про етичні міркування щодо цього не йдеться взагалі.

Навіть на утилітарному, задля покращення якості життя людей, рівні охорона природи в Україні виглядає абсолютно занедбаною. А збитки через її відсутність є надзичайно великими. Так, в якості прикладу: кліматичні зміни, масові рубки, знищення боліт Полісся призводять до обміління рік, складностей з водопостачанням, пожеж. Вирубка лісів Карпат «забезпечує» повені. На ліквідацію наслідків таких лих витрачаються кошти на порядки більші, ніж на заповідники.

Утримання природно-заповідного фонду з нормальним фінансуванням та можливостями відновлення порушених природних комплексів обійшлося б державі набагато дешевше. А ці території могли б виконувати функцію буфера, що пом’якшував би результати людської діяльності.

Але на здійснення власне природоохоронних програм фінансів надається абсолютний мінімум навіть від виділених Мінекоенерго 0,2% від ВВП!

Читайте також: Зелена енергетика: до 2050 року – з альтернативної до домінуючої